Славна Римарівська земля
Серед запашних луків і лісів сріблястою стрічкою в’ється річка Грунь, яка несе свої води в річку Псьол, притоку Дніпра. На запашному чорноземі по обидві сторони річки розкинулись листяні і хвойні ліси. Сторічні дуби, сосни, білі берези, тремтливі осики, липи своїм шелестом листя ніби розмовляють з стародавнім селом Римарівкою, яке розкинулося серед зелених лук з барвистою весною і влітку запашними квітами. Квітучі сади, сосновий ліс, річка приваблюють собою туриста, мандрівника, робітника з віддалених міст і сіл. Адже тут не тільки місце для хорошого відпочинку, а й є де половити рибу, зайця, хитру лисицю і навіть куницю. За переказами жителів село Римарівка було засноване в 16 столітті. Першим жителем села був поселенець по професії лимар, який займався переважно вичинкою шкір. По професії першого поселенця село дістало назву Лимарівка, але в народі звук «Л» був замінений звуком «Р», тому село носить назву РИМАРІВКА. Поступово село заселялося переважно селянами-втікачами, які спасалися втечею від жорстокої експлуатації польсько-литовських панів. Але згодом жителі села Римарівка стали залежними від пана- полковника РУБАНА, якому гетьман Мазепа подарував село з прилеглими землями, лісами і селянами. Жителі села переважно займалися землеробством, скотарством і садівництвом. Худобу випасали на розкішних луках. Крім цього селяни займалися бджільництвом, ремеслом (сукновальство, ткацтво), виготовляли селітру, яку експортували для виготовлення вибухових речовин.
Маніфестом від 19 лютого 1861 року царським урядом було скасовано кріпосне право. Тільки через два роки дізналися про цей маніфест жителі села Римарівка. Вони вимагали волі, знаючи про неї лише з переказів, але пристав Петренко, в цей час, жорстоко розправлявся з тими, хто насмілювався говорити про волю. Після проведення реформи всі жителі села були розділені на 19 общин, які сплачували відступну цареві та міщанам за волю. В середині общини мала місце порука. Члени общини обирали збирачів податків, які, в свою чергу, теж збагачувалися за рахунок селян. Так, житель села Римарівка, Шиян Володимир Максимович розповідає, що таким збирачем, а пізніше—писарем пристава, був такий собі Ляшенко, який хабарництвом нажив великий капітал, купив велику земельну ділянку, а пізніше й сам став поважним поміщиком-експлуататором. Основні землі з лісами та луками закупив колишній царський міністр шляхів сполучення Кривошей, який в особистих інтересах дбав про те, щоб побудувати залізницю від Лохвиці до Гадяча, наблизивши її до своїх земель. Але ні царський уряд, ні сам міністр не подбали про школу, про лікарню для селян, які працювали на них. Лише в 1893 році була збудована земська двокласна школа, в якій працював лише один учитель.
Назрівали революційні події 1905 року. Звістку про криваву неділю і початок революції принесли в село студенти: Скринник, Котляров, Ковтун, Крамаровський, які підібрали групу односельчан (Горпинко, М.І., Мележик А.І. та інші) і разом з ними влаштували в селі мітинг із закликами: «Землю і волю народу». Селянський рух проти поміщиків поширювався, переростаючи в сутички. Так однієї ночі селяни перекрили колодами дорогу, по якій мав їхати начальник земської управи, поміщик Юр’єв і з засідки намагалися його вбити, проте гордовитому поміщику вдалося втекти, лише була розбита його карета. Друга група селян, доведена нестерпним свавіллям місцевих властей до відчаю, однієї ночі, зупинила пристава Петренка і добре його побила. Стихійний рух протестів поширювався все далі й далі, перекидаючись із одного села в інше. Жителі сіл Римарівки та Галаївця запалили токи з хлібом царського міністра Кривошея. Цим рухом керували брати Степки, Старченко і Таран. Але царський уряд та поміщики жорстоко придушували виступи селян. В село приїхали карні загони, які вчиняли криваві розправи над повстанцями. За «столипінщини» в селі почали швидко руйнуватися селянські общини. Велика кількість малоземельних та безземельних селян, були змушені продати землю куркулям та переселитися в Казахстан, Сибір, Киргизію. Число куркулів на селі зростало, на своїх хуторах вони, за безцінь, використовували найману робочу силу батраків. Особливою жорстокістю в експлуатації бідняків відзначилися такі багаті селяни (куркулі) як от: Голоборщий, Линхо, Онацький.
Великою радістю для селян була перемога Жовтневої соціалістичної еволюції. Але в зв’язку зі зрадою Центральної Ради весною 1918 року територія села була окупована німецькими загарбниками, які примушували селян повернути поміщикам землю, інвентар, худобу. Разом з місцевими поміщиками жорстоко розправлялися з активістами села. Так вони закатували на смерть моряка Чорноморського флоту Писаренка Петра Максимовича. Не маючи бажання коритися загарбникам, мешканці села організовувалися в партизанські загони. Серед активних діячів партизанського руху, слід відзначити таких римарівчан, як от Мигаль Тимофій Іванович, Плутенко Яків Микитович, Різничок Григорій Іванович, Ільченко Іван Петрович, Ляшенко Микола Григорович та інші. 1918 року, восени, при допомозі Червоної армії німецькі окупанти були вигнані із села і відновлено Радянську владу, яка дала справжню волю трудящим та наділила селян безкоштовно землею. Селяни підтримували радянську владу, бо вбачали в ній виразника їхніх інтересів і захисника їх прав. Будуючи соціалізм, радянський народ почав здійснювати колективізацію сільського господарства. В1927 році в селі Максимівка Римарівської сільської ради організовано артіль по спільному обробітку землі (СОЗ), в якій об’єдналось ЗО дворів, головою став Камета Дмитро Іванович (помер в 1950 році). Перший колгосп в селі Римарівка був організований в 1930 році під назвою «ВПЕРЕД», його пешим головою був Підсадній Макар Іванович. Бачачи перевагу колгоспного ладу над одноосібним господарюванням, селяни почали масово вступати в колгосп і вже в 1931 році був створений другий колгосп - «ПЕРЕМОГА», головою якого став Красник Яків Васильович. В 1932 році цих два колгоспи об’єдналися в один - «ВПЕРЕД». Колгоспне господарство зміцнювалося, розкатуючи засади куркульських господарств, що викликало лють у куркулів, які організовували підпали колгоспних приміщень. 1933 році з колгоспу «ВПЕРЕД» було створено два самостійних господарства «КОМУНАР» і «НОВЕ ЖИТТЯ».
Мирну працю наших односельчан і всіх радянських людей перервав віроломний напад німецько-фашистських загарбників. 27 вересня 1941 року в село Римарівку ввійшли гітлерівські полчища, катували мирне населення, грабували і паплюжили рідну землю. Величезних збитків завдали вони трудівникам села. 72-х юнаків і дівчат в цей час вивезено до Німеччини на примусові роботи. Визначну роль в боротьбі проти окупантів відіграв, створений до початку окупації, партизанський загін, призначенням якого було ведення диверсійної роботи проти німецьких окупантів в тилу ворога на окупованій ворогом території. Керівником загону був призначений Худяк Іван Єфремович - вчитель Римарівської середньої школи. Також була створена комсомольська група, яка вела боротьбу проти окупантів та поліцаїв села. На чолі цієї групи стояв комсомолець СУШКО Микола Романович, а пізніше Литовка Іван Федорович. В її складі перебували: Сушко Микола Романович, Борідко Микола Степанович, Хвиленко Володимир Михайлович, Литовка Іван Федорович. Підпільна група забезпечувала зброєю і продуктами червоноармійців, які виходили з ворожого оточення, допомагали їм переправитись через річку Грунь в Сумську область, розповсюджували листівки де повідомлялось зведення радянської ін-форм-бюро, в яких закликалось робити опір фашистам. Залишилася живою мешканка Максимівки Кривошей Люся Микитівна, яка надавала допомогу червоноармійцям та партизанам. Вона, обминувши фашистські війська вивела радянську військову частину лісами аж до міста Лебедин. Уряд нагородив її орденом Червоного прапора. Допомагала радянським офіцерам, що виходили з оточення, одягом та продуктами жителька села Максимівка Сушко Уляна Захарівна. 10 вересня 1943 року радянські війська звільнили село від фашистських окупантів.
За час окупації фашисти розграбували все колгоспне майно. Під час відступу розбомбили лікарню, школу, тваринницькі приміщення, знищили чимало будівель колгоспників. Відбудову колгоспного господарства очолив новообраний голова Опришко Олександр Григорович, а пізніше Марченко Михайло Іванович. Після проведення укрупнення колгоспних господарств, та реорганізації МТС і передачі сільськогосподарської техніки колгоспам, колгосп «Україна» села Римарівка домігся в 1955 році валового збору зерна 38619 центнерів, а в 1956 році - 47914 центнерів . Колгоспники збудували нові будови, млин, маслобійню, контору колгоспу, два капітальних свинарника, два телятники, два корівники , приміщення дитячих ясел на 50 дитячих діжок та інші споруди. В селі працює лікарня на 30 ліжок, середня школа, аптека, відділення зв’язку, ветеринарний пункт, сільмаг, господарський магазин. Село радіофіковане і електрифіковане. Працює постійна кіноустановка. Зростали і грошові доходи колгоспу. На даний період площа села Римарівка становить
( Матеріал взято з історії села Римарівка ,що зберігається в Римарівській сільській раді).